Богородице Маріє, Божа Мати,
Поверни Свій Лик Святий на Україну.
Дай, Пречистая, нам сили подолати,
Пережити в мирі цю лиху годину.
Ти прости нам, Пресвятая, злодіяння,
За порушені за церкви, биті дзвони,
Дай нам милість, щоб принести покаяння,
Україна шле Тобі свої поклони.
Дай нам мудрості, щоб жить по заповітах,
Шанувати Боже Слово, нашу ниву,
Щоб жила в серцях любов, молитва світла,
Щоб душа була безгрішна і вродлива.
Не віддай , Царице, наше покоління
На Чорнобильську на пагубу, руїну,
Ти, Заступнице пошли благословіння
На Вітчизну нашу, Матір-Україну!
Микола Токар.
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 5663 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Видно, що людина віданна Україні, живе її життям і вболіває за неї, щире Вам спасибі за те що написали, за те що Ви є, побільше би таких патріотів,низкий Уклін і здоров`я Вам рідненький. З повагою Ігор. Комментарий автора: Ігор! дуже вдячний за ваш відгук. Коли прожив усе життя на Україні, неможливо думати інакше.Адже вона. наша рідна Україна немає її рідніше Можно жити де завгодно апе відчувати себе Українцем. здоров*Я І ВАМ Ігоре з повагою.
Крик души : Одинокая женщина... (Беседа первая) - Сергей Сгибнев Одинокая женщина. Этим сказано все:
Окруженье и взгляды; поведенье ее,
Настроенье изменчиво, не ухватишь за нить.
Одинокая женщина…. Ну, кого же винить?
Почему одинокая? Ведь, на зависть другим,
Ты взяла и характером, да и всем остальным.
Только жизнь все не клеится, а идет стороной –
Тот любимый, единственный строит счастье с другой.
Одинокая женщина, как чужая жена –
На минуту желанная, а потом не нужна.
Счастья хочется женщине, только где же возьмешь?
Получается, вроде бы, понарошку живешь.
Это стихотворение Ларисы Беккер я прочитал в письме одной моей знакомой. Уверен в одном – это не поэзия «О…» – это крик. Крик одинокого сердца! Как много их вокруг, вот таких одиноких женщин и мужчин, у которых есть, казалось бы, все, а вот «жизнь все не клеится, все идет стороной…»!!